Мені 42 роки. Я киянка. Зі свого дитинства
пам’ятаю лише часті скандали батьків. Їм постійно було не до мене, а що таке
батьківська любов я погано собі уявляю.
У 10 років я втратила батька. На той момент я
навряд чи до кінця усвідомила те, що трапилося, але пережила сильне відчуття
втрати. Мама спочатку занурилася з головою у роботу, потім – у пошук нових стосунків.
Матеріальної скрути ми не відчували – я була сита, одягнена, взута. Тільки ось
звернути на себе її увагу мені так і не вдавалося. Я була сама.
Палити почала рано. Мама ставилася до цього спокійно.
Мені навіть не перепадало за це! Потім почала випивати з друзями. Це теж не
справило на неї враження. У компанії часто розповідали, як їм перепадало від
батьків за наші п’яні гулянки, а мені і розповісти було нічого.
У 15 років я закохалася і пішла з дому. Женя був
старший за мене на 12 років. Дуже швидко з’ясувалося, що він наркоман. Мене це
трохи шокувало, але не зупинило. Я думала, що любов подолає і переможе все! Я і
не помітила, як сама опинилася у «системі». З’явилося нове коло спілкування,
нові інтереси. Наркотик не видавався мені проблемою, швидше – рішенням проблем.
Мені просто було «в кайф» так жити.
Перше кохання швидко минулося. Далі я
познайомилася з майбутнім батьком моєї дочки – Андрієм. Він був молодший і
цікавіший за Женю. Не думаючи довго, я переїхала до нового обранця. Те, що він
був наркоманом, мене теж не бентежило.
У 20 років я завагітніла. При здачі аналізів
дізналася, що серйозно хвора. Під загрозою було моє життя і життя моєї
майбутньої дитини. Чомусь це не знайшло відгук у моєму серці. Я продовжувала
вживати наркотики.
Потім сталося неочікуване. Ми з Андрієм гуляли у
Пушкінському парку. Погода була чудова, ми багато фотографувалися і сміялися.
Все сталося дуже швидко. Я не помітила, звідки взялися двоє відморозків. Один
спробував вирвати у мене фотоапарат. Андрій кинувся на допомогу. Потім якось
скрутився і почав осідати. Ті двоє втекли. Спробувала його підняти і побачила,
що у мене рука у крові – Андрія штурхнули ножем у бік.
Лікарі сказали, що зачеплена пахова вена. Дороге
лікування не допомагало, тому ногу довелося ампутувати. Ми пережили одинадцять операцій впродовж
півтора року. І весь цей час ми продовжували колотися. Навіть ця складна
ситуація нас не зупинила. На дванадцятій операції Андрій помер – не витримало
серце.
Мою дочку Настю після народження
забрала мама. Потім батько Андрія оформив опікунство на себе. Я не
перешкоджала. Вважала, що так краще для Насті.
Через рік після смерті Андрія я закохалася знову.
Його теж звали Андрій, і у нас теж була спільна біда – залежність. Ми прожили
разом 10 років. Впродовж цього часу його батьки нескінченну кількість разів
намагалися нас лікувати. Ми перепробували всі клініки Києва, соціальні центри,
зверталися до бабок. Все було марно. Ми знову і знову поверталися до
наркотиків.
Жили ми у мами Андрія. Періодично, раз у півроку,
я провідувала батьків. Моя мама жила зі своїм співмешканцем, і вони сильно
пили. В один із моїх приїздів сусідка шепнула мені на вушко, що мама зв’язалася
з аферистом. Називали його «Адвокатом». Він знаходив жінок, любительок випити,
вступав з ними у фіктивний шлюб і «розводив» їх на квартири. Знайомий
дільничний порадив мені не лізти в цю справу, так як у цього «Адвоката» великі
зв’язки.
Ми з Настею були прописані у мами, і це було
нерозумно, щоб втратити квартиру. Треба було серйозно поговорити з мамою.
Пам’ятаю цей день – було дуже тепло. Зайшовши до квартири, я почала з’ясовувати
стосунки. Ми лаялися. Підійшовши до відчиненого вікна на кухні, я закурила.
Наша квартира перебувала на 4-у поверсі, було видно зелені верхівки дерев.
Краєм ока я помітила, що до мене ззаду впритул наблизилися мама і вітчим. У
наступну секунду я падала з 4-го поверху. Злякатися я не встигла. Була тільки
одна думка – я ж лечу вниз головою! Далі – темрява.
Як я впала, бачила сусідка. Вона і викликала
швидку допомогу і міліцію. Прийшла до тями в лікарні. У мене
був струс мозку і тріщина у хребті. Але я фактично не постраждала! Через
тиждень мене виписали.
З лікарні мене забирав Андрій на машині. Ми
вирішили скоротити дорогу і потрапили в аварію. Андрій був за кермом і загинув
миттєво. Я сиділа поруч і відбулася черговим струсом мозку.
Мені ні з ким було розділити свій біль, крім
матері. Я поїхала до неї додому. Сусіди мені повідомили, що маму поховали два
дні тому. Квартира нам більше не належала.
Всі ці події відбулися занадто швидко – за один
місяць. Я насилу витримувала такі удари. Біль і безвихідь накрили хвилею. Я не
знала, як взагалі жити далі, та й навіщо ?!
Коли мама Андрія повернулася додому, то знайшла
мене лежачою у коридорі з передозуванням. Цього разу мене теж врятували. Потім
у нас відбулася серйозна розмова. Мама Андрія сказала, що другий похорон просто не переживе,
тому попросила мене піти.
А йти мені було нікуди. На допомогу прийшла соціальний працівник. Вона запропонувала мені поїхати на реабілітацію у Макарові. Я погодилася і скоріше тому, що просто не було іншого варіанту. Я раніше чула про такі центри, але не вірила тому, що мені розповідали. Налаштована була дуже скептично. Це був 2012 рік.
Перший час
я була дуже напружена. Жінок на центрі було не багато і налаштовані вони були
дружелюбно. Але мені це здавалося дивним. На другий день я звернула увагу на
те, що мене не «кумарить». Це було неможливо! Просто не вкладалося у голові. Я
почала підозрювати, що мені підмішують щось до їжі чи у чай. Вирішивши, що б то
не було розібратися в ситуації, я залишилася. Тим паче, що йти мені було
нікуди. Теплота і терпіння людей, з якими я спілкувалася, поступово розтопили
мою настороженість і агресію.
Ось уже 7 років я маю свободу від наркотичної залежності. Живу в Макарові – тут мій дім. Змогла налагодити стосунки з дочкою. У мене навіть народився онук. Мрію про те, щоб помиритися з батьком Андрія. Можливо, що він побічно звинувачує мене у смерті сина, не знаю. Знаю одне, що на все свій час.
Я не з чуток знаю про те, що таке смерть. Вона
неодноразово дихала мені в потилицю і забирала дорогих мені людей. Саме тому
хочеться сказати тим людям, які вагаються, чи змінювати щось у своєму житті,
або відкладають це на завтра: «Дорогі мої, завтра може не настати. Смерть
завжди непередбачувана, до неї неможливо бути готовим! У вас є реальний шанс
змінити все сьогодні. Не втрачайте дорогоцінного часу, дні лукаві і
непередбачувані. І не розраховуйте на власні сили – самі ви не впораєтеся. Не
бійтеся звернутися за допомогою. Не здавайтесь! Життя у свободі від наркотиків
і алкоголю – дорогоцінний дар. Вона варта того, щоб за неї боротися».
Не знаєш як ПЕРЕМОГТИ ЗАЛЕЖНІСТЬ?
Ми допоможемо! Безкоштовна реабілітація для алко та наркозалежних в Макарові.
Дзвони:
073 073 22 24 (Telegram)
099 631 22 00 (Viber)
096 010 11 01
Більше інформації тут