Як захистити дітей від наркотиків?

Незважаючи на свою зайнятість на роботі, батькам школярів і студентів рекомендується бути дуже уважними до своїх дітей, для того, щоб виявити і зупинити вживання наркотичних речовин на ранніх стадіях, а краще і зовсім запобігти.

• Перш за все, якщо батьки помічають, що діти починають вести себе неадекватно при розмовах про наркотики і є передумови підозрювати їх у вживанні або схильності до вживання, то вони повинні більше і доступніше говорити про шкоду наркоманії. Неадекватна реакція на такі розмови повинна насторожить і попередити батьків.

• При прийомі наркотиків діти стають байдужими до багатьох речей, сімейні проблеми в тому числі; погляд стає тупим, втім, як і сприйняття навколишньої дійсності; діти перестають слухати порад та вказівки батьків.

Перепади настрою також є ознакою вживання наркотиків (від невмотивованої агресії з істерикою в неспровокованою радості або ж апатії). Крім цього у підлітків з’являються проблеми з навчанням і / або проблеми в стосунках з однолітками.

• З прийняттям наркотичних препаратів може бути пов’язана зміна ритмів сну. Батьки повинні задуматися, якщо їх дитина в день сонна, а з приходом ночі стає гіперактивна, всю ніч слухає музику, цілодобово без сну сидить за комп’ютером або дивиться телевізор.

• Також потрібно слідкувати за змінами апетиту дитини – це є одна з ознак вживання наркотиків. То немає апетиту протягом декількох днів, а то раптово накидається на їжу, так що неможливо зупинити. Також слід зверніть увагу на те, як саме відбувається процес прийому їжі, так як після прийому деяких видів наркотиків поїдання відбувається досить швидко і агресивно.

Дивіться на шкіру дитини: її колір (почервоніння, блідість, жовтизна) і сухість; проколи від голок на шкірі та інші зміни.

• Звертайте увагу на особисті речі дитини, можливо серед них будуть або самі наркотичні речовини, або пристосування для їх вживання – обов’язково цікавтеся предметами, походженням і призначенням яких вам невідомо (вироби з пластикових пляшок, колби, банки, ватяні фільтри або тампони і т. д.).

Звичайно, поведінкові та емоційні відхилення підлітків можуть бути викликані саме віковими змінами, але якщо спостерігається комплекс симптомів, то не пропускайте цього. Будьте тактовні, але при цьому послідовні і тверді у своїх рішеннях.

Важлива порада:

Спробуйте зробити життя вашої дитини цікавим і різноманітним, так, щоб у неї просто не було часу на дурниці. І не забувайте, що дуже важливо показувати дітям свій хороший і правильний приклад в житті.

А якщо вам потрібна допомога в звільнення від залежностей – звертайтеся до нас:

073 073 22 24 (Telegram)

099 631 22 00 (Viber)

096 010 11 01

Ми готові вам допомогти – тому що були в таких самих обставин, як зараз і ви.

Як допомогти синові наркоману? Історія Толика.

Як допомогти синові наркоману?

Як допомогти синові наркоману? Чудеса реальні. Читайте історію Толика!

Мені 38 років. Народився в невеличкому містечку під Києвом у благополучній родині. Батьки багато працювали, щоб ми з сестрою ні в чому не мали потреби. Я молодший в сім’ї, і мене дуже балували. Підростав  я – росли і мої запити, потреби і претензії до життя.

У чотирнадцять років я почав покурювати травку і випивати. Це допомагало мені долати  свої страхи, яких було дуже багато. Наркотики допомагали мені відчувати себе сильнішим і вільним. Який жорстокий обман!

Після закінчення школи я почав вживати трамадол, а в 20 років вже стабільно «сидів на героїні».

Виходу з такого становища я не бачив та й не хотів бачити. Наркотик, який раніше давав мені ілюзію незалежності, повністю заволодів мною. Парадоксально, шукаючи свободу – стати рабом у прямому сенсі цього слова. Я перестав відчувати себе як особистість. Мною керувало лише одне  – бажання вколотися!

Я торгував на Київському ринку, мав машину. Проблем з грошима не було. Поряд цигани продавали «ширку», її було багато, і вона була дешевше героїну. Мені говорили про те, що  «ширка»  – це бруд. Але мені було все одно, чим колотися, аби до безпам’ятства.

Незабаром я опинився в реанімації з передозуванням.  Для родини це був шок. Син-наркоман – це ганьба. Батьки почали мене інтенсивно лікувати.

Змінювалися міста і клініки, де мене лікували, препарати, способи і методи. Ми випробували все –бабки-знахарки, Лавра, храми, психлікарні. Змінювалися коло спілкування, місця проживання, роботи, навчання. Не можна сказати, що я не боровся. Але це було схоже на бій з тінню. Зупинитися надовго не виходило. Свободи не було. Внутрішньо я не змінювався. Все так само щиро був закоханий у наркотик.

Мама часто плакала, що не побачить онуків, пропонувала одружитися. Думала, що так дурка з моєї голови вивітриться. І я їй повірив. Одружився у 2008 році. Це була сестра мого друга. Не можу сказати, що я її любив, просто це була чергова спроба втекти від наркоти. Мені це вдалося, шкода, що всього лише на рік.

Моя дружина була молодша за мене на вісім років. Вона ніколи навіть не курила. Я влаштувався на роботу, у нас мав народитися син. Здавалося б, ну чого ще побажати для щастя? А зовсім трохи – для повного щастя мені все так само був необхідний НАРКОТИК!

Коли дружина поїхала в пологовий будинок, до мене приїхав мій друг – брат дружини. Він привіз дуже багато наркотику. Для продажу. Так я знову опинився в «системі». Доступ до «ширки» у мене був необмежений. Я продовжував ходити на роботу, створювати видимість нормального життя, ростити сина. Було тільки одне «але» – я коловся. Знову треба було щось міняти. Знову пішли клініки, промивання, бабки і т.д. Біг по колу. Нічого не допомагало. Син ріс, починав розуміти, що я наркоман. Моє сімейне життя безнадійно руйнувалося.

У 2010 році помер батько. Він дуже сильно переживав через мене і у нього не витримало серце.

Мої витівки для рідних стали нестерпними. Я виносив з дому все без розбору. Йшов «по головах». У 2014 році дружина забрала речі, дитину і пішла.

Я почав колотися і пити без міри. Додому до мами забігав для того, щоб щось вкрасти і пошарити в холодильнику. Мій син вже ходив до школи, а я старанно уникав зустрічей з ним. Люди плювалися в мою сторону. Мене називали «кінченим» в очі. Крав я буквально все, що погано лежить. Мені було б легше, якби мене вбили. Тюрма здавалася не гіршим варіантом. Було дуже соромно так жити. Часто, валяючись на підлозі в «кумарі», я плакав і просив у Бога смерті. Про прощення не мріяв – думав, що вибачення мені немає. Хотілося здохнути, щоб нікого не мучити. А накласти на себе руки не вистачало мужності.

Мене знову відвезли в психлікарню. Там у мене відбулося чергове передозування, і лікар відмовився мене лікувати далі. Сказав, що у моєму випадку допоможе тільки Бог.

Мамі дали координати реабілітації в Макарові. Я погодився їхати на центр. Мені просто хотілося померти, і не було різниці, де саме. Реабцентр – так реабцентр. Це був кінець 2016 року.

На центрі почали відбуватися чудеса. На моє здивування, я не помер і кінець світу не настав. Навпаки – мені ставало краще, з’явилося бажання жити. Зникла тяжкість. Я почав допомагати людям навколо мене. Іноді виходило, і я радів цим маленьким перемогам.

Як допомогти синові наркоману?

На завершення реабілітації перед моїм хрещенням  у мене піднялася висока температура. Ні збити її, ні поставити діагноз лікарі не могли. Мені було дуже погано. Я розумів, що для температури є серйозні причини, і думав, що помру.

Я поїхав здавати кров на ВІЛ. Відповідь була позитивною, як я і підозрював. У мене було всього 14 клітин (при потрібному мінімумі 600). Необхідна була терапія (АРТ). З’ясувалося, що у мене ще й туберкульоз. Всі мої аналізи були поганими. Терапію в такому випадку не можна призначати, бо це б вбило мене. Це був вирок. Мене направили в обласну лікарню до професора. Поїхав, щоб почути, скільки мені залишилося жити. Молився, як ніколи. Становище було безнадійним.

Добре пам’ятаю той день. Професор за столом довго перебирав мої папери. Я сидів і тихо спостерігав за ним. Він підняв на мене очі і запитав – чи усвідомлюю я, що сталося? Я відповів, що не дуже. Він щось бурмотів, але я його не розумів. Почув тільки, що туберкульоз я переніс на ногах! Лікар сказав, що пояснювати нічого не буде. Призначив мені терапію і профілактику туберкульозу. Я вийшов з кабінету збентеженим. Потім я підійшов до консультанта за хоч якимись роз’ясненнями. Вона подивилася мої папери і сказала, що мій випадок поодинокий, адже я повинен був згоріти від температури – і це було б нормально. А те, що я живий і туберкульозу немає – ось це зовсім ненормально. За її практику такого ще не було. Сказала, що це чудо і мені не можна про це мовчати.

По дорозі додому я плакав, як дитина. Я намагався зрозуміти, чому я живий, і не знаходив причини.

Сьогодні я служу людям в центрі реабілітації. Це те місце, де я потрібен. Я щиро радію, допомагаючи таким самим, як я. Ми командою їздимо в тубдиспансер. Для того, щоб підтримати, допомогти хворим людям.

Я помирився з моїм сином і колишньою дружиною. Вона вийшла заміж, народила другу дитину і радіє моїм стосункам з сином, турботі про нього. Мені важко усвідомити, як вони промучились зі мною стільки часу. Те, що вони пробачили мене, було справжнім дивом. Для мами я знову бажаний гість. Разом з сестрою, її чоловіком і племінниками ми часто збираємося на святкові обіди у батьківському домі.

Як допомогти синові наркоману?

У мене є кохана дівчина. Вона теж проходила реабілітацію в нашому центрі. Наприкінці весни ми плануємо створити сім’ю.

Можу впевнено сказати, що я дійсно щасливий і вільний сьогодні. Тепер я знаю, що таке справжня свобода це свобода від любові до наркотиків!

Безкоштовна реабілітація для алко та наркозалежних в Макарові. Телефонуйте:
(096) 010 1101
(099) 631 2200
(073) 073 2224  

RSS
Follow by Email