Мені 40 років, і я живий. Півтора роки тому моє життя було в дуже жалюгідному стані. Я не шукаю винних у цьому, не нарікаю на виховання, оточення, обставини. Саме моя тотальна любов до спиртного привела до того, що я опинився на самому “дні”.
За 17 років (до того, як я приїхав на реабілітацію) я пам’ятаю всього лиш днів шість, коли я не пив. Алкоголізм привів мене до того, що я жив в Київській лісопосадці, в курені. У мене є маленький син, але він не знає мене. Моя дружина не хоче мати зі мною нічого спільного. У мене була своя фірма, хороша спеціальність, відмінна робота. Аналізуючи своє життя, я бачу, що завжди мав всі можливості жити нормально! Але я все пропив. Друзів, близьких, сім’ю. Просто не міг зупинитися. Але як же безневинно все починалося…
В юності мені подобалося спілкуватися з людьми старше ніж я. З однолітками було не цікаво. Я захоплювався музикою і років з 16 почав обертатися в таких собі «творчих колах». Ми збиралися фактично щовечора, невимушене спілкування, спиртне, легкі наркотики, цікаві люди… Я швидко «приріс» до цієї тусовки. Зараз я розумію, що по суті своїй це було збіговисько алкоголіків і наркоманів, які дуже любили поміркувати про високі матерії (зі справедливістю треба відзначити, що деякі з них все ж таки стали хорошими музикантами, але це швидше виняток.) На той момент в цьому суспільстві я відчував себе значущим, розумним і дорослим. Єдине, чого я по-справжньому там навчився – тому, що бути напідпитку – це норма життя. Наркотики мене лякали, я бачив і розумів наслідки їх вживання. На тлі наркотиків щоденні легкі спиртні напої здавалися нешкідливою витівкою. Як же я обманювався!
Я дорослішав. Отримав добре оплачувану спеціальність. У мене з’явилася дівчина. Потім ми з хлопцями відкрили власну фірму. Весь цей час я продовжував пити. Потроху, але фактично кожен день. Звичайно, так не могло тривати постійно. Згодом я почав напиватися. У якийсь момент я перестав контролювати процес. З фірми мене попросили, я був поганим прикладом. З дівчиною ми розлучилися. Моя гордість була обурена тим, що такий фахівець, як я, виявився далеко за бортом. На той момент я і думати не хотів, що у цих наслідків була об’єктивна причина! Простіше було звинувачувати все і вся, ніж чесно зізнатися собі в тому, що треба зав’язати з випивкою. Зовсім. Абсолютно. Але я не був готовий до цієї жертви.
В результаті всіх цих потрясінь три роки я прожив, як в тумані. Вражене самолюбство, відчуття власної нікчемності і велика гординя завели мене в ступор. Я дуже болісно реагував на реальність. Справлявся з цим тільки єдиним способом – тупо напивався. Іноді запої чергувалися зі спробами взяти себе в руки. У такі періоди просвітлінь я намагався працювати, але ніде довго не затримувався, зривався. Важкі часи, темні.
Потім я зустрівся з майбутньою матір’ю моєї дитини, Юлею. Мені запропонували хорошу роботу, з’явилися гроші. Прийшло відчуття вседозволеності, безкарності і повного контролю. Життя налагоджувалося! Незмінним залишилося тільки одне – мій ритуальний літр пива в день. Так минуло кілька років. Непомітно стерлися з пам’яті болючі три роки, і я дозволив собі розслабитися. Знову почалися запої. Роботу я втратив.
З рідними виникло серйозне непорозуміння. Вони відкрито почали говорити мені про проблему з алкоголем, але я їх не чув. Народження дитини мене теж не зупинило. У якийсь момент Юля сказала, що буде краще, якщо дитина взагалі не знатиме батька! Бачити мене вона не хотіла.
Те, що сталося далі – страшно. Я опинився в Києві, в лісопосадці. Ми з товаришем по нещастю (місцевим бомжем) побудували собі там курінь, притягли всередину старий матрац і пару килимів, а зовні обтягнули плівкою. Збирали макулатуру, пластик, метал. Але в основному лазили по сміттєвих баках, в яких завжди було чим поживитися. Все, що виручали, пропивали. Взимку в курені холодно і я часто заходив погрітися до церкви на Героїв Дніпра. Звідти мене не гнали, там було тепло і підгодовували. Мені там подобалося. Не пам’ятаю точно звідки, але я почув, що є реабілітаційні центри. Я не розумів, що це таке і попросив у церкви дізнатися, чи є десь такий центр. Мені погодилися допомогти.
Для мене знайшли безкоштовний реабілітаційний центр в Макарові. Допомогли зробити флюрографію і посадили на автобус. Їхав я і думав – що за реабілітація така і що мене там чекає?
На центрі зустрів мене здоровий чолов’яга в чоботах і кожусі. Ого, подумав я, чим їх тут годують?! Потім з’ясувалося, що це служитель центру, і я зовсім поник. У будинку щось будували. Ну все, –промайнула думка, – я потрапив на будівництво століття! Тільки б не били, втекти навряд чи вдасться. Звичайно ми з Мішею (так звуть лідера на реабілітації) потім разом сміялися над моїми першими враженнями, але на той момент мені було не до сміху. Заспокоювало тільки те, що тут тепло і швидше за все будуть годувати.
Але потім, сталося все не так як малювалося в моїх очікуваннях. Я побачив зовсім інше життя. Побачив повагу, підтримку, допомогу. Як хлопці, які прожили багато років в міцній дружбі з наркотиками і алкоголем, разом вчилися справлятися зі своїми залежностями. Вони були такі ж як і я.
Вперше за довгі роки я відчував, що мені затишно і спокійно. Я навіть і не зрозумів, в який саме момент це сталося. Пройшла образа на весь світ. І лише тепер я починав усвідомлювати, що відповідальність за всі біди в моєму житті лежить тільки на мені. Я просто нічого не цінував, крім алкоголю. Я почав замислюватися про те, що ще так багато таких же як я і кожному з них також потрібна допомога. Я попросився залишитися на центрі, що б допомагати іншим і мене залишили.
Тепер я кожен день свого життя присвячую людям, які приїжджають на реабілітацію. Готовий бути підтримкою тим, хто зараз ще існує в своєму закритому і егоїстичному світі, де залежність одурманює і випинає себе на перше місце. Аналізуючи своє минуле життя, я чітко розумію, що і мріяти не міг про те як живу тепер. Я щиро вдячний Богу і всім тим, хто допомагав мені пройти реабілітацію за те, що маю зараз – за мій тверезий стан. Вчуся жити заново. Насолоджуюся тим, що мені подобається бути тверезим!
Якщо не знаєте, ЯК перемогти залежність – телефонуйте нам!
073 073 22 24 (Telegram)
099 631 22 00 (Viber)
096 010 11 01
Ще зовсім недавно ми були на вашому місці. А тепер готові допомогти саме тобі.
Більше інформації тут