Історія Жені

Предыдущая статья
Следующая статья
Следите за нами:

Мене звати Женя. Мені 51 рік.

Я виріс в інтелігентній родині. Хоча був далеко не пай-хлопчиком, весь час робив якусь шкоду. Мама завжди витягала мене з різних компаній. Закінчив школу, вивчився на кухаря.

Життя звело мене з православною церквою. Можливо звучить дивно, але це був мій бізнес. Я близько 10 років приносив в православні храми золото: хрестики, іконочки, ладанки, ланцюжки. Міняв лом з доплатою за роботу і продавав це все. Вважав себе «істинно віруючим». Але якщо траплялося можливість обдурити, змухлювати – я завжди намагався це використати. Вішав іноді свої бірки на вироби, і дописував вагу. Ну, так, по пару міліграм. Іноді обманював.

 – Але я ж віруючий, – думав собі, – я ж знаю «Отче наш», свічки ставлю. Але спокійно випивав, гуляв. Так все перейшло до легких наркотиків, а потім як і годиться до важких.

Таке життя погубило мій перший шлюб, залишилися 2 дочки. Потім друга сім’я, але і тут наркотики все зіпсували. Присів на опіумні. Звичайно, потрібні були гроші, і я почав обманювати. Мені завжди здавалося, що шахраї, не такі вже лиходії, я ж навіть не вбиваю.

Потім кредити, аварії в наркотичному угарі. Здоров’я вбив зовсім. Зі мною вже ніхто не спілкувався. Залишився без документів, без роботи. Мама навіть не пускала ночувати, вона просто боялася мене. Мені просто не було де жити. Я вже ночами мив підлогу в торговому центрі, що б хоч якось заробляти.

Прийшов пік, я розумів, що не сьогодні-завтра помру. Приїхав до мами, впав на коліна, і зі сльозами просив: допоможи мені, я так більше не можу. Грошей на лікування просто не було. І ми з мамою в інтернеті знайшли контакти безкоштовної християнської реабілітації.

Подзвонили, все домовилися. На ранок мені туди їхати. Зібрали сумку і мама відправила на ніч в хостел, додому не пустила. Грошей дала тільки на маршрутку.

Вранці дістався з речами до Житомирської, знайшов маршрутку до Макарова. Розумію, що дорога, у мене в одну сторону, якщо передумаю або не знайду цей центр, я до Києва просто не повернуся. І тут розговорився з хлопцем на сусідньому сидінні, ми швидко знайшли спільну мову, він теж вживав. Запропонував вийти раніше з ним, що у нього є доза. І вийти з ним хочеться, і розумію, що якщо вийду, то вже там і залишуся, я ж нікуди звідти не поїду. Але, нарешті, бажання змінити життя перебороло. Я поїхав далі.

Вийшов на кінцевій, зустрів людей, які підказали, де допомагають таким як я. Знайшов будинок. Почав знайомитися з усіма, все таке дивне, незрозуміле. Хлопці різні, долі різні. Але з перших днів, до всього звикав. Всі перезнайомилися, разом працювали, разом молилися, вивчали Біблію. Це все дуже змінювало мене і сприйняття всього, що відбувається в житті.

Спочатку не розумів, так де ж ікони. Чому ніхто не хреститься. Пам’ятаю першу мою молитву в стінах реабілітації. Я прийшов якраз до 5, так кожен день за розкладом молитва. Ми поділилися по четверо. Я розповів про себе. Почали молитися, і моє серце заспокоїлося.

Через тижні 2-3 я покаявся. Хоча в глибині душі я розумів, що я приїхав сюди на місяці три. Трохи перекантуюсь, вийду в нове життя. Ну, так іноді підколюватись буду, але сідати на голку уже не буду. Це я тепер розумію що таке просто неможливо.

На центрі я здружився з хлопцем, який приїхав, щоб позбутися від ігрової залежності. Сам він був з Боярки. Як я здивувався, коли нашим спільним знайомим виявився мій старий друг, з яким колись працював кухарем і навіть разом починали бізнес. А тепер він став пастирем церкви. Ми змогли зв’язатися з ним і домовиться, що б він приїхав провідати мене.

Потім, я згадав, що ми вже колись зустрічалися, і він говорив мені про Бога, але тоді мене це все не цікавило.

Женя і його друг пастор Олександр

А приїхав він до мене 8 березня, замість того, щоб залишитися з дружиною і дочками вдома. Він приїхав до якогось «кінчені наркоману». І це мене вразило найбільше: його серце, його молитви, його бажання послужити і підтримати мене. Я взяв піст на 3 дні. І істинно покаявся. 17 вересня я вже прийняв водне хрещення.

Через 4,5 місяця без вживання я залишився на центрі, вже допомагати іншим новоприбулим хлопцям.

Потім я пішов працювати в охорону з віруючими хлопцями. Там я кожну вільну хвилину читав Біблію. Мій друг – той, що тепер пастир з Боярки, подарував мені радіо, і я міг весь час слухати проповіді. Це все допомагало мені рости духовно і дізнаватися більше Бога.

Влаштувавшись на роботу, став на ноги – роздав всі старі борги по роботі і рідним, повернув всі заборгованості по банком. Багато мені тепер довіряють, вірять. Всі бачать, що я дуже змінився.

Тепер я бачу, як Господь мене у всьому все життя опікув, вів, що б зберігати мене і довести до нового життя. Так Він мене любить.

Бог подарував мені чудову дружину, ми з нею познайомилися в інтернеті. Тепер у нас щаслива сім’я.

Я з радістю ділюся з усіма тим, що саме Бог врятував мене від смерті і змінив моє життя. І розумію, що без християнської реабілітації, я б не зміг зупинитися і знайти Його. Якщо ви ще думаєте чи варто їхати на реабілітацію – то я вам пораджу просто бігти туди поки, у вас ще є така можливість. Тільки Бог зможе змінити вас!

Якщо ти вважаєш, що не зможеш самостійно відмовитися від залежностей, або раніше вже пробував це зробити, але у тебе не вийшло, звернися за допомогою до реабілітаційного центру:

073 073 22 24 (Telegram)

099 631 22 00 (Viber)

096 010 11 01

Там знають, як тобі допомогти – тому що, були в таких самих обставин, як зараз і ти.

Следите за нами:
Предыдущая статья
Следующая статья

Залишити коментар

RSS
Follow by Email